Віконт де Бражелон або Десять років потому — шахівниця порожніє.

“Віконт де Бражелон” — це фінал великої епохи мушкетерів, де історія перестає бути пригодою і стає процесом згасання. Це кінець гри, у якій фігури одна за одною сходять із шахівниці, а сама партія поступово втрачає сенс перемоги. Світ старіє разом із героями, і те, що колись було боротьбою, перетворюється на інерцію історії.

Це вже не історія окремих героїв, а історія моменту, коли гра добігає кінця, шахівниця порожніє, і на ній залишається лише один гравець та його світ, який більше не грає в шахи. Це фінал, у якому перемога і самотність стають одним станом.